— Як що доручений мені республіканський начальник схибить хоч на один крок, йому буде смертна кара.
Робесп'єр, дивлячись у папери, сказав:
— Ось його прізвище. Громадянине Сімурдене, ви матимете повну волю над колишнім віконтом. Він зветься Ґовен.
Сімурден зблід.
— Ґовен! — скрикнув він.
Марат помітив Сімурденову блідність.
— Віконт Ґовен! — проказав Сімурден.
— Так, — сказав Робесп'єр.
— То що? — сказав Марат, пильно дивлячись на Сімурдена.
Хвилину панувала тиша. Марат знов почав:
— Що ж, громадянине Сімурдене, ви приймаєте комісарські обов'язки при начальникові Ґовенові на тих умовах, що ви самі визначили? Згода, чи ні?
— Згода, — відповів Сімурден.
Він все більше та більше блід.
Робесп'єр взяв перо, що було біля нього, написав своїм повільним і гарним письмом чотири рядки на листку, що мав у заголовку: «Комітет громадського рятунку», підписав і передав листка й перо Дантонові; Дантон підписав, а Марат, що не відривав свого погляду від блідого Сімурденового обличчя, підписав після Дантона.
Робеспє'р, взявши назад листка, поставив на ньому дату й віддав Сімурденові, а той прочитав:
«Республіки року другого.
Цим дається вповноваження громадянинові Сімурденові, комісарові, делегованому від Комітету громадського рятунку при громадянинові Ґовенові, начальникові експедиційного загону побережної армії.
Робесп'єр, Дантон, Марат».
А нижче підписав:
«28 червня 1793 року».
163