пах. Довгий залізний брус, міцно причеплений на високості грудей, був за перила для вищих трибун і забезпечував споглядачів од натиску метушливої юрби, що сходила по сходах. Але одного разу якогось чоловіка таки скинули в зібрання; він падаючи, затримався за Масьє єпископа Бовеського, не вбився й сказав: — От, і єпископ придатний до чогось.
Конвентова заля могла вмістити дві тисячі осіб, а в дні повстань — три тисячі.
Конвент мав по два засідання, одне денне, одне вечірнє.
Спинка на президентовому кріслі була кругла з позолоченими цвяхами. Його стіл підтримували одноногі крилаті потвори, що ніби вийшли з апокаліпсису, щоб бути при революції. Здавалося, що їх випрягли з Єзекіїлової колесниці, щоб тягти ганебного Самсонового воза.
На президентовому столі був великий дзвінок, сливе дзвін, великий мідний каламар і велика книга, оправлена в пергамент; то була книга протоколів.
Стяті голови, настромлені на кінець списа, капали кров'ю на той стіл.
На трибуну йшли дев'ятьома сходинками. Ті сходинки були високі, круті й досить невигідні; одного разу на них спіткнувся, сходячи, Жансоне. — Це сходи до ешафоту! — сказав він. — Вчися ходити ними! — гукнув йому Кар'є.
Там, де стіна здавалася занадто голою, в кутках залі, архітект попричіплював для окраси в'язки різок з сокирою зверху.
Праворуч і ліворуч од трибуни на підставцях стояли два канделябри дванадцять футів високі, на них було по чотири пари лямп. В кожній публічній ложі був такий самий канделябр. На підставцях тих канделябрів були скульптурні кола; люд називав їх «ґільйотинним намистом».
170
