ла, вони були страх. А з того відважність ганебности.
З того сталося 31 травня, 11 жерміналя, 9 термідора; трагедії, що їх розпочали велетні, а розвязали — карлики.
До цих людей, повних пристрастей, домішалися люди, повні мрій. Утопія була там у всіх своїх виглядах, у войовничому, що згоджувався на ешафот, і в лагідному, що касував смертну кару; привид з боку тиранів, янгол з боку народів. Поруч у одних був розум, що змагався, у других був розум, що висижував. Одні мали на думці війну, другі — мир. Один мозок, Карно, породжував чотирнадцять армій; другий мозок, Жан-Дебрі, міркував над всесвітньою, демократичною федерацією. Між тим несамовитим красномовством, між тим виттям і громом голосів бувала плідна тиша. Ляканаль мовчав і обмірковував план національної громадської освіти; Лянтена мовчав і творив початкові школи; Ревельєр Лепо мовчав і мріяв про те, щоб підняти філософію до гідности релігії. Инші знов міркували про справи дрібніші й пожиточніші. Ґітон-Морво досліджував справу оздоровлення шпиталів; Мер — знищення дійсного поневолення; Жан-Бон-Сент-Андре — скасування боргової в'язниці й арешту за борги; Ром обмірковував Шапову пропозицію; Дюбое — як впорядкувати архіви, Коран-Фюстьє, як утворити анатомічний кабінет і природничий музей; Ґіомар — навігацію на річках і греблю на Шельді. Мистецтво мало своїх фанатиків і навіть своїх мономанів; 21 січня, в той час, як голова монархії падала на майдані Революції, Безар, представник Уази, пішов подивитися на Рубенсову картину, знайдену на якомусь горищі на вулиці Сен-Лазар. Артисти, промовці, пророки, такі люди-велетні, як Дантон, такі люди-діти, як Клотс, гладіятори й філософи, всі йшли до одної мети, до поступу. Ніщо їх не знеохочувало. Конвентова величність була в тому, щоб шукати, скіль-
179