довика XVI ґільотинувати Робесп'єра», бо любив рівновагу; Масьє товариш і цілковита подоба того єпископа Лямурета, що був створений для того, щоб залишити своє ім'я поцілункові; Легарді дю Морбіган, що таврував бретонських священиків; Барер, людина більшости, що головував тоді, як Людовик XVI став перед судом, та що був для Памели тим, чим був Луве для Лодоїски; оратор'янець Дону, що казав: — Виграймо час; Дюбуа-Крансе, що йому до вуха нахилявся Марат; маркіз де Шатонеф, Лякло, Ероль де Сешель, що відступав перед Анріо, гукаючи: — Гарматії, до своїх гармат! Жюльєн, що порівнював Гору з Термопілами; Ґамон, що хтів, щоб одну публічну трибуну призначили для самих жінок; Лалуа, що висловив пошану від зібрання єпископові Ґобелеві за те, що він прийшов до Конвенту зняти мітру й надягти червону шапку; Леконт, що гукав: — То вже всі розстригаються! Феро, що його голову привітав Буасі-д'Анґла, лишаючи історії таке питання: чи Буасі-д'Анґла вітав голову, то-б то, жертву, чи списа, то-б то убійників? Два брати Дюпра, один монтаньяр, другий жирондист, що ненавиділи один одного так само, як два брати Шеньє.
З тої трибуни говорилися такі надзвичайні слова, що вони часами, навіть без відома того, хто їх казав, мали пророчий революційний характер; у наслідок їх навіть матеріяльні факти ніби раптом проймалися якимсь незадоволенням і пристрастю, немов їм було прикро від того, що вони тільки що почули; те, що діялося, неначе гнівалося на те, що говорилося; зчинялися катастрофи, люті й ніби роздражнені від людських слів. Так буває досить одного голосу на горі, щоб одірвати завалу. Одно зайве слово могло потягти за собою руйнацію. Коли б не говорили, того-б не сталося. Можна сказати часами, що події дражливі.
Таким саме чином, через те, що одно промовцеве слово зле зрозуміли, впала голова пані Елізабети.
186
