Трагічні бретонські ліси знову почали відогравати свою давню ролю й стали слугами й співучасниками цього повстання, як і всіх колишніх.
Підгрунтя цих лісів було, як мадрепора, пронизане й перетяте у всіх напрямах цілою незнаною системою підкопів, келій та галерей. Кожна з цих сліпих комірок давала притулок п'ятьом або шістьом людям. Там важко було дихати. Декілька дивних цифр дають змогу збагнути цю могутню організацію широкого селянського повстання. В департаменті Іль-е-Вілен, в Пертрському лісі, притулку принця Тальмонського, не чути було подиху людського, не можна було знайти слідів людських, проте там було шість тисяч душ з Фокаром на чолі; в Морбігані, в Мелакському лісі не видко було ні душі, а там було вісім тисяч людей. І проте ці два ліси Пертрський і Мелакський не належать до великих лісів бретонських. Ходити тими лісами було жахливо. Ті зрадливі нетрі, повні бойців, захованих в підземних лабіринтах, були як величезні темні губки, з яких під тиском велитенської ноги революції, ринула громадянська війна.
Невидимі батальйони чатували. Ті невідомі армії плазували під арміями республіканськими, раптово виходили з-під землі й знову в неї ховалися, несподівано вискакували незліченні й знов зникали обдаровані, здавалось, повсюдністю й здатністю розпорошуватися; спершу снігозвал, потім пил; велитні, що мають здатність зменшуватися, велетні, коли треба битись, карлики, як треба зникнути. Ягуари з кротячими звичаями.
Не було нічого окрім лісів, самі ліси. Як села оточують великі міста, так густі чагарі оточували ліси. Ліси сполучались між собою лабіринтом всюди розкиданих кущів. Стародавні замки, що були фортецями, села, що були таборами, ферми, повні засідок та па-
203
