сток, хутори, пориті ровами й обсаджені деревами, — все то були петлі тої сіти, куди попадалися республіканські армії.
Все те разом називали гаєм. Там був Міздонський ліс і серед нього був став, в тому лісі сидів Жан Шуан; Женський ліс, що ним заволодів Тальєфер; Гюісерійський ліс, де був Ґуж-ле-Бруан; Шарнінський ліс, що належався Куртіле-де-Батарові, прозваному святим апостолом Павлом, начальникові табору Чорної Корови; Бюргольський ліс, де сидів той загадковий пан Жак, що і вмер таємничою смертю в Жювардейльському підземеллі; був ще Шароський ліс, де Пімус і Пті-Пренс, атаковані Шатонефською залогою, вихоплювали на оберемок гренадерів з республіканських лав і приносили їх бранцями, Ерезерійський ліс, свідок поразки Лонгфайської залоги; Ольнський ліс, звідки стерегли шлях між Ренном і Лавалем; Гравельський ліс, що його виграв один з принців де Ля Тремуйль, граючи в кулі; Лоржський ліс в департаменті Кот-дю-Нор, де після Бернара де Вільнева панував Шарль де Буагарді; Баньярський ліс, поблизу від Фонтене, де Лескюр викликав на бій Шальбо, що прийняв бій, хоч і мав по одному проти п'яти; ліс Дюрондеський що за нього сперечалися колись Ален ле Редрю та Еріпу, син Карла Лисого; ліс Кроклуський, на межі тої ланди, де Кокро голив полонених; ліс Круа-Батайль — що бачив гомеричні зневаження Срібної Ноги супроти Мор'єра й Мор'єрові супроти Срібної Ноги; ліс Содреський, що його, як ми бачили, обшукував паризький батальйон. І ще багато инших лісів.
В деяких з тих лісів були не тільки підземні житла навкруги ватагової землянки; там були і справжні хутори з низьких халупок, схованих під деревами, такі численні, що иноді цілий ліс був ними сповнений. Часто лише дим зраджував їхню присутність. Два таких хутори у Міздонському лісі залишалися славнозвісни-
204
