— Цей чоловік врятував мені життя, — промовив Ґовен. — Хто небудь знає його?
— Командире, — сказав один салдат, — цей чоловік допіру прибув до міста. Я бачив, як він їхав. Він прибув Понторсонським шляхом.
Надійшов загоновий хірург з своїми струментами. Поранений все був непритомний. Хірург оглянув його і сказав:
— Рана не тяжка. Нічого, загоїться. За 8 день він буде здоровий. Це добрий удар шаблюкою.
На пораненому був плащ, трьохбарвний пояс, пістолі, шабля. Його поклали на ноші. Роздягли. Принесено відро свіжої води, й хірург промив рану. Почало потроху вимальовуватись обличчя. Ґовен дивився на нього з пильною увагою.
— Чи є при ньому папери? — спитав він.
Хірург полапав бокову кешеню й, витягти звідти портфейля, простягнув його Ґовенові.
Тимчасом поранений, відсвіжений холодною водою, потроху приходив до пам'яти. Його повіки злегка ворушилися.
Ґовен шпортався в портфелі; він знайшов там аркуш паперу згорнений учетверо, розгорнув його й прочитав:
«Комітет громадського рятунку. Громадянин Сімурден…»
Він крикнув:
— Сімурден!
Почувши цей крик, поранений розплющив очі.
У нестямі Ґовен промовив:
— Сімурдене! Це ви? Це вже вдруге ви рятуєте мені життя.
Сімурден дивився на Ґовена. Невимовна радість освітлювала його скривавлене обличчя.
Ґовен упав навколішки перед пораненим, скрикнувши:
— Мій учителю!
— Твій батько, — промовив Сімурден.
240
