Вони не бачилися багато років, але серця їхні ніколи не розлучалися; вони пізнали один одного, неначе розлучилися лише вчора.
В залі міської мерії улаштували нашвидку амбулаторію. Сімурдена поклали на ліжку в маленькій кімнаті, сумежній з великою спільною залою, де лежали поранені. Хірург, що зашив рану, перервав нарешті розмову та вияви почуття по-між двома друзями, уважаючи, що треба дати Сімудренові заснути. Та й Ґовена кликала до себе тисяча турбот і обов'язків, що є наслідком перемоги. Сімудрен лишився на самоті; але він не спав; у нього була подвійна гарячка — від рани й від радощів.
Він не спав, проте йому здавалося, що він спить. Чи це ж можливо? його мрія здійснилася. Сімудрен був з тих, що не вірять у можливість виграти, проте, він виграв. Він знову знайшов Ґовена. Покинувши дитину, він знайшов дорослого чоловіка, мужнього, відважного, що перед ним тремтіли вороги. Він знайшов його переможного і та перемога була за народню справу. У Вандеї Ґовен був точкою підпори для революції, і це він, Сімурден дав республіці цього велетня. Цей переможець був його учень. Він бачив, як на цьому молодому обличчі, що може залишиться в республіканському пантеоні, променіє його думка, його Сімурденова; його учень, дитина його розуму — герой, що незабаром зробиться славою своєї країни. Сімурденові здавалося, що його власна душа зробилася генієм. Допіру він на власні очі бачив, як провадить війну Ґовен; він був ніби Хірон, що бачить Ахіла в бою. Таємничий стосунок між священиком і центавром, бо священик тільки напів людина.
Всі несподіванки цієї пригоди, приєднавшися до безсоння від рани, сповняли Сімурдена якимсь
241