у його вухах, а голос дитини можна пізнати в голосі дорослого. Сімурден прислухався. Залунали кроки. Салдати казали:
— Командире, це той чоловік, що стріляв на вас. Поки на нього не звертали уваги, він доплентався до льоху. Ми знайшли його. Ось він.
І тоді Сімурден почув таку розмову між Ґовеном і чоловіком:
— Ти поранений?
— Я себе почуваю досить добре, щоб бути розстріляним.
— Покладіть цього чоловіка на ліжко. Перев'яжіть, доглядайте й вилікуйте його.
— Я хочу вмерти!
— Ти житимеш. Ти хотів убити мене ради короля, я хочу вилікувати тебе ради республіки.
Тінь пройшла по Сімурденовім обличчі. Він ніби раптом прокинувся й прошепотів у якомусь зловісному знеможенні:
— Так, він милосердний.
Рана гоїться швидко; але десь був хтось, тяжче поранений, ніж Сімурден. То була розстріляна жінка, що жебрак Тельмаш знайшов її серед великої калюжі крови на фермі Ерб-ан-Пайль.
Мішель Флешар була в більшій небезпеці, ніж думав Тельмаш. Рані спереду на грудях відповідав другий отвір ззаду на лопатці; тимчасом, як одна куля розбила дужку, друга пройшла через плече; але, що легені не були зачеплені, вона могла видужати. Тельмарш був «філософ», — селянське слово, що значить трохи лікар, трохи костоправ і трохи чаклун. Він доглядав пораненої в свойому звірячому логові, на сво-
243