симпатія не з'єднувала двох сердець; суворий врятував життя милосердному й за це мав шрама на обличчі. В цих двох людях були велетні — в одному смерть, в другому — життя; один був представник жорстоких принципів, другий — мирних, і вони любили один одного. Дивна проблема. Треба уявити собі милосердного Ореста й невблаганого Пілада. Треба уявити собі Аримана, Ормуздового брата.
Додамо, що той із двох, якого називали «жорстоким» по-братерському ставився до людей: він перев'язував поранених, доглядав хворих, цілі дні й ночі пробував у шпиталях, сумував над босими, роздягненими дітьми, не мав нічого для себе та все віддавав бідним. Підчас бою він був там; на чолі загонів ішов він в найнебезпечніші місця, озброєний, бо мав шаблю й два пістолі за поясом, і разом неозброєний, бо ніхто ніколи не бачив, щоб він добував свою шаблю, або доторкався до пістолів. Він ішов під удари й не віддавав їх назад. Казали, що він був колись священиком.
Один із людей був Ґовен, другий — Сімурден.
Дружба була між цими двома людьми, але ненависть між двома принципами, що вони їх втілювали; це була ніби одна душа, розрізана й поділена на-двоє. Ґовен справді одержав половину душі Сімурденової, але половину лагідну. Здавалося, що Ґовен узяв білий промінь і що Сімурден залишив для себе те, що можна назвати чорним променем. Звідси внутрішня незгода. Ця глуха війна повинна була спалахнути. Одного ранку боротьба почалася.
Сімурден сказав Ґовенові:
— В якому стані наші справи?
Ґовен відповів:
— Ви це так само добре знаєте, як і я. Я розігнав Лантенакові банди. У нього лишилося ледве кілька душ. Тепер він сховався у Фужерському лісі. За тиждень він буде оточений.
— А за два тижні?
251
