— Його буде захоплено.
— А потім?
— Ви читали моє оголошення?
— Так, ну, а далі?
— Він буде розстріляний.
— Знову милосердя. Його треба гільйотинувати.
— Що до мене, — сказав Ґовен, — то я стою за військову кару.
— А я, — відповів Сімурден, — за кару революційну.
Він подивився просто в вічі Ґовенові й запитав:
— Чому ти звільнив тих черниць з манастиря Сен-Марк-ле-Блан?
— Я не воюю з жінками, — одповів Ґовен.
— Ті жінки ненавидять народ. А що до ненависти, то тут одна жінка варта 10 чоловіків. Чому ти одмовився послати до революційного трибуналу все те стадо старих фанатичних священиків, взятих в Лувіньє?
— Я не воюю з старими.
— Старий священик гірший, ніж молодий. Повстання небезпечніше, коли його проповідує людина з білим волоссям. Зморшкам довіряють. Не треба такого милосердя, Ґовене. Царевбивці — визволителі. Нехай твоє око постійно буде звернене на Тампльську вежу.
— Тампльська вежа. Я випустив би звідти дофіна. Я не воюю з дітьми.
Сімурденів погляд став суворий.
— Ні, Ґовене, треба воювати з жінкою, коли вона зветься Марія Антуанета, з старим, коли він зветься папа Пій VI, і з дитиною, коли вона зветься Луї Капет.
— Учителю, я не політик.
— Ти можеш зробитися небезпечним. Чому підчас атаки Коссе, коли повстанець Жан Третон, притиснений в безпорадному стані, кинувся сам один з шаблею в руці, проти цілої колони, ти крикнув: «Розступіться! Дайте пройти!»
— Півтори тисячі, щоб убити одну людину. Це ганебно.
252
