Склепіння по кутках вікон свідчили про її вік. Наближаєшся, злазиш на скелю, бачиш вилом, зважаєшся увійти — ти вже в середині, там порожнеча. Вежа в середині була ніби кам'яна труба, поставлена на землю, зверху до низу — жадної перетинки. Ні покрівлі, ні стелі, ні підлоги, уламки склепінь і коминів, амбразури для фальконетів, на різній височині гранітні виступи й кілька поперечних бальків позначали поверхи; на бальках послід нічних птахів; велетенський мур, п'ятнадцять футів завтовшки внизу й дванадцять вгорі; подекуди розколини й дірки, що були колись дверима; крізь них видко сходи в темній середині муру. Хто заходив туди ввечері, той чув крик сичів, сов, чапель та дрімлюг і бачив під ногами терен, каміння, гадів, а над головою, крізь чорну круглу дірку наверху вежі, ніби крізь отвір величезного колодязя, бачив зірки.
В тій країні говорили, що в горішніх поверхах у вежі є потайні двері, зроблені, як двері в могилах юдейських царів, з одного великого каменя, що вертиться на осі, одчиняється, зачиняється й зовсім губиться серед инших каменів муру; архітектурна мода принесена з хрестових походів разом із стрілкою готичного склепіння. Коли ці двері були зачинені, неможливо було їх знайти, так добре вони були припасовані до иншого каміння. Ще й тепер можна бачити такі двері по тих таємничих містах Анти-Лівану, що не загинули від землетрусу дванадцяти городів за часів Тиберія.
Вилом, що через нього можна було пройти в руїни, зробила міна. Як на знавця, знайомого з Ерраром, Сарді й Паґаном, то була міна мудро зроблена. Камера для вогню, в формі священицької шапки, була відповідна до міцности вежі, що її мала вона розпороти. Вона мусіла містити принаймні два центнери пороху. До неї
259
