— У всякім разі мені треба драбини.
— Я про це міркую, командире. В Жавене, коло Фужеру, є теслярня. Можна там добути.
— Не можна гаяти ані хвилини.
— Коли ж ви хочете мати драбину?
— Завтра, в цю пору, що найпізніше.
— Я зараз пошлю до Жавене гінця. Він одвезе наказа про реквізицію. В Жавене є кінний пост, він постачить конвой. Драбина може бути тут завтра перед заходом сонця.
— Гаразд. Цього досить, — сказав Ґовен. — Зробіть все, як найшвидче. Ідіть.
— За десять хвилин по тому, Ґешан повернувся і сказав Ґовенові:
— Командире, гінець виїхав до Жавене.
Ґовен зійшов на височину й довго дивився на мостовий замок, що був по той бік рову. Замковий причілок, що не мав иншого отвору, крім низенького входу, закритого піднятим звідним мостом, був навпроти схилу до рову. Що б дістатися з височини до підніжжя мостових стовпів, треба було спуститися з того схилу; це можна було зробити від куща до куща; але в рові нападник був би зовсім беззахисний, і на нього дощем могли б сипатися кулі з усіх трьох поверхів. Ґовен до решти впенився, що в тому стані облоги, в якому вона була тоді, справжня атака можлива лише через вилом у вежі.
Він ужив усіх заходів, щоб утекти було неможливо; він ще тісніше стягнув блокаду навкруги Турги, зблизивши свої батальйони так, щоб ніхто не міг пройти між ними. Ґовен і Сімурден поділили між собою облогу фортеці. Ґовен залишив собі бік од лісу, Сімурденові ж доручив височину. Зважили, що в той час, як Ґовен і слідом за ним Ґешан, будуть атакувати крізь вилом, Сімурден, запаливши всі ґноти верхньої батареї, глядітиме моста й рова.
278
