Цього ж вечора, мати, що брела, як ми бачили, майже навмання, все ще йшла вперед, як і цілий той день. Зрештою так бувало що-дня: вона все йшла вперед і ніколи не зупинялася. Сон, що знемогав її в першому ліпшому кутку, не був відпочинком, так само й те, що вона їла, як птиця, яка десь підхопила крихту, не було їжою. Вона їла й спала як-раз стільки, щоб не впасти мертвою.
Попередню ніч вона перебула в порожній клуні, в одному з тих руйновищ, що їх так багато залишають по собі громадянські війни; вона знайшла серед пустельного поля чотири стіни, відчинені двері, трохи соломи по-під рештками даху й вона лежала на тій соломі, під цим дахом, почуваючи, як поміж соломою шарудять пацюки, й бачачи крізь дах схід зірок. Вона спала скілька годин; потім прокинулась серед ночи й зараз же вирушила в дорогу, щоб пройти як-найбільше, доки почнеться денна спека. Для того, хто подорожує влітку пішки, північ сприятливіша за південь.
Вона йшла тим скороченим шляхом, якого показав їй один вантортський селянин: вона прямувала все на захід. Коли б хто був біля неї, то чув би, як вона
301
