Вона також вийшла з села, швидко за поїздом і простувала слідом за ним, на деякому віддалені позад другого ескадрону жандармів. Раптово слово гільйотина згадалося їй: «гільйотина» думала вона; ця дикунка, Мішель Флешар, не відала, що то значить, але інстинкт попереджав її; не розуміючи чого, вона затремтіла, і їй здалося жахливо йти позад цього; вона звернула ліворуч від шляху, поміж дерева; то був Фужерський ліс.
Проблукавши якийсь час, вона помітила дзвіницю й дахи. То було село на узліссі, й вона пішла туди. Вона була голодна.
Це село було одно з тих, де республіканці влаштували військову варту.
Вона пройшла до майдану з будівлею мерії.
І в цьому селі також панував неспокій та хвилювання. Юрба купчилася перед ґанком на скількі сходин, що провадив до мерії. На цьому ґанку видко було чоловіка в супроводі салдатів, що тримав у руці великий розгорнений папір. Праворуч від нього стояв барабан, а ліворуч чоловік, що мав горщика з клеєм та квача, щоб наклеїти оголошення.
На балконі, над ґанком, стояв мер в трьохбарвному шарфі, доданому до його селянського вбрання.
Чоловік з папером у руці був громадський оповісник.
На його перев'язі було почеплено маленьку подорожню торбу; по цьому було видко, що він ходив від села до села й оповіщав про щось цілу країну.
В ту хвилину, як Мішель Флешар наблизилася, він саме розгорнув папера й почав з нього вичитувати. Він промовив голосно:
— «Французька республіка єдина й неподільна».
Барабан заторохтів. По юрбі пробігла наче хвиля. Де-хто зняв шапку, инші глибше насунули свої капелюхи. В той час і в тій країні можна було майже цілком вірно визначити чиїсь переконання, по убору
304