— «…Табуз, розбійник…»
Якийсь селянин сказав:
— Це Ґофр.
— Їх є двоє Ґофрів, — додала якась жінка.
— І обидва хороші, — прошепотів якийсь хлопець.
Оповісник струсонув оголошенням, а барабанник ударив у барабан. Оповісник знову почав читати:
— «Всіх вищеназваних, хоч би де їх схоплено, після посвідчення їхньої особи, негайно буде скарано на смерть…»
Юрбою перебіг рух.
Оповісник читав далі:
— «…Того, хто дасть їм притулок, або допоможе їм тікати, буде віддано до військового суду й скарано на смерть. Підписано…»
Настала найглибша тиша.
— «…Підписано: уповноважений Комітету громадського рятунку Сімурден».
— Піп, — сказав один селянин.
— Колишній священик з Паріньє, — мовив другий.
Якийсь міщанин додав:
— Тюрмо й Сімурден. Білий піп та синій піп.
— Обидва чорні, — мовив другий міщанин.
Мер, що був на балконі, зняв свого капелюха й вигукнув:
— Хай живе республіка!
Барабан сповістив, що оповісник ще не скінчив. І справді він зробив знак рукою.
— Увага, — сказав він. — Ось чотири останні рядки урядового оголошення. Їх підписав начальник експедиційного загону Кот-дю-Нор, командир Ґовен.
— Слухайте! — казали серед юрби.
Оповісник прочитав:
— «Під загрозою смерти…»
Всі принишкли.
— «…Для виконання вищезазначеного наказу, заборонено допомагати хоч в який спосіб дев'ятнадцяти
307
