Сімурден хотів, щоб голову маркіза було відтято там таки на місці, в його маєтностях, можна сказати в його домівці, для того щоб ця феодальна оселя була за свідка того, як впаде голова феодального пана, і щоб цей приклад пам'ятали.
Для того він послав до Фужеру по гільйотину. І тепер вона була в дорозі.
Убити Лантенака, — то убити Вандею, вбити Вандею, — то врятувати Францію. Сімурден не вагався. То була людина, що запекло виконувала свої обов'язки.
Здавалося, що маркіз вже загинув; що до цього, Сімурден був спокійний, але його турбувало инше. Боротьба, звичайно, буде жахлива; Ґовен керує нею й, може бути, захоче взяти участь у самій бійці. Цей молодий начальник був також салдатом і ладен був кинутись рукопаш А що, як його вб'ють? Ґовен! Його дитя! Єдина приязнь, що він має на світі! Досі, правда, Ґовенові щастило, але щастя може відступитися. Сімурден тремтів. Його дивна доля поставила його між двох Ґовенів, що одному з них він бажав смерти, а другому — життя.
Гарматний постріл, що пробудив Жоржету в її колисці й викликав матір з глибини самотности, мав не лише ці наслідки. Чи то випадково, чи з гармашевого наміру, ядро, що мало бути пущене лише, як попередження, вдарило, пробило й напів вирвало окуття залізних поперечин, що маскували й закривали велику стрільницю в першому поверсі вежі. Обложенці не мали часу полагодити це пошкодження.
Взагалі обложенці тільки хвалилися, а справді вони мали дуже мало військового припасу. Становище їхнє було далеко гірше, ніж це уявляли собі обложники. Як би вони мали досить пороху, вони висадили б в повітря Тург, самих себе і ворогів укупі; вони мріяли про це; але увесь їхній припас був вичерпаний. Вони могли зробити ледве тридцять пострілів кожен. У них було багато рушниць, мушкетів та пістолів і мало
317
