набоїв. Вони набили всю свою зброю, щоб мати змогу підтримувати безупинний вогонь; але як довго міг тривати цей вогонь? Треба було одночасно й годувати його й берегти набої. Ото були труднощі. На щастя — лихе щастя — боротьба мусила бути особливо така, — людина проти людини, холодною зброєю, шаблями та кинджалами. Зітнутися з ворогом і рубатися, коли нема чим стріляти, — на цьому лише полягала надія обложенців.
Середина вежі видавалася все ж за неприступну. В підвальній залі, де був отвір вилому, Лантенак уміло спорудив барикаду, що заступала вхід. По-за барикадою, на довгому столі лежала набита зброя, карабіни, великі й звичайні мушкети, а також шаблі, сокири, кинджали. Не маючи змоги скористуватися з підземних в'язниць, що з'єднувалися з залею, аби висадити вежу в повітря, маркіз звелів забити двері до цих склепів. Над приземною залею була кругла кімната першого поверху, до якої можна було дістатися лише дуже вузенькими крученими сходами. Ця кімната, де, як і в приземній залі, стояв стіл з наготовленою зброєю, що до неї треба було тільки простягти руку, освітлювалась крізь велику стрільницю, з неї ядро тільки що збило ґрати; з цієї кімнати кручені сходи здіймалися в круглу кімнату другого поверху, в ній були залізни двері до замкового мосту. Цю кімнату на другому поверсі називали або кімната з залізними дверима, або кімната з свічадами, бо в ній було багато маленьких свічад, їх було прип'ято до голого каменю старими іржавими гвіздками — дивна мішанина вишуканости та дикости. Тому, що верхніх кімнат не можна використати для оборони, ця кімната з свічадами була тим, що Манесон-Мале, знавець що до фортець, називає «останнє місце, де обложенці мусять капітулювати». Справа була в тому, як ми вже казали, щоб не дати обложникам добутися туди.
Хоч в цю круглу кімнату на другому поверсі проходило світло крізь стрільниці, однак в ній горів смо-
318
