Іменусів голос відповів з високости вежі.
— Так.
Тоді один голос почав питати, а другий відповідати, і ця розмова була така:
— Я посланець республіки.
— Ти колишній священик з Паріньє.
— Я делегат комітету громадського рятунку.
— Ти піп.
— Я представник закону.
— Ти ренегат.
— Я комісар революції.
— Ти віровідступник.
— Я Сімурден.
— Ти чорт.
— Ви знаєте мене?
— Ми тебе проклинаємо.
— Чи були б ви задоволені, як би я був у ваших руках?
— Нас тут вісімнадцятеро й всі ми віддали б наші голови, щоб здобути твою.
— Добре, я прийду віддатися вам.
З вершка вежі залунав дикий регіт і поклик:
— Приходь!
В таборі панувала глибока тиша дожидання.
Сімурден відповів:
— З однією умовою.
— Якою?
— Слухайте.
— Кажи.
— Ви мене ненавидите?
— Так.
— А я вас люблю. Я ваш брат.
Голос з вежі відповів:
— Так, Каїне.
Сімурден знов заговорив з дивним виразом у голосі, що був разом і гордий, і ласкавий.
— Зневажайте мене, але слухайте. Я приходжу до
324
