вас, як парламентер. Так, ви мої брати. Ви бідні люди, що помиляєтесь. Я ваш друг. Я — світло й промовляю до темноти. Світло містить в собі братерство. Крім того, хіба ми не маємо спільної матери — Отчизни? Слухайте ж мене. Ви зрозумієте пізніш, або ваші діти зрозуміють, або діти ваших дітей знатимуть, — що все, що робиться тепер, робиться для виконання вищого закону, і що те, що є в революції, то — бог. Невже, дожидаючи моменту, поки всі, навіть ви, усвідомляться й зрозуміють, поки всякий фанатизм, навіть наш, зникне, дожидаючи, поки з'явиться це велике світло, ніхто не матиме милосердя до вашої темноти? Я приходжу до вас, я вам віддаю свою голову; я роблю більше, я вам простягаю руку. Я прохаю у вас ласки заподіяти мені смерть, щоб врятувати самих себе. Я маю уповноваження й можу виконати те, що кажу. Це найвищий момент; я роблю останнє зусилля. Так, той, що промовляє до вас, є громадянин, але цей громадянин є також і священик. Громадянин змагається з вами, священик вас благає. Слухайте мене. Між вами є багато таких, що мають жінок та дітей. Я захищатиму ваших дітей і жінок. Я захищатиму їх від вас самих. О, мої брати…
— Ну, почав своє казання! — кепкуючи мовив Іманус.
Сімурден говорив далі:
— Брати мої, не допускайтеся до найгіршої години. Хутко тут почнеться різанина. Багато з-поміж нас, що тепер тут перед вами, не побачать завтра сонця, загине багато й наших, але ви, ви всі загинете. Змилосердьтеся самі над собою. Для чого проливати дурно всю цю кров? Для чого вбивати стільки людей, коли досить двох.
— Двох? — сказав Іманус.
— Так. Двох.
— Кого?
— Лантенака й мене.
325