нією рукою уламок поперечини праворуч, другою рукою — уламок ліворуч і підвівся до половини тіла перед амбразурою стрільниці з шаблею в зубах, звисаючи на руках над безоднею.
Лишалося тільки ступити один крок, щоб скочити в залю першого поверху.
Але в стрільниці з'явилося обличчя.
Несподівано Радуб побачив перед собою в темряві щось жахливе: виколене око, розбиту щелепу, закривавлену машкару.
Та машкара, що мала лише одно око, дивилася на нього.
Та машкара мала дві руки; ті дві руки простяглися з темряви й наблизилися до Радуба; одна схопила в жменю обидва його пістолі з-за пояса, друга виняла його шаблю з зубів.
Радуба було обеззброєно. Його коліно сковзалося по схилій площині карнизу, його руки вп'ялися в уламки гратів, намагаючися з усієї сили утримати його тіло, а під собою він мав безодню на сорок футів.
Машкара й руки — то був Шант-ан-Івер.
Задихаючись від диму, що здіймався знизу, він здолав дотягтися до амбразури в стрільниці, там надвірнє повітря оживило його, нічна прохолода затамувала йому кров; він трохи набрався сили; зненацька він побачив, як знадвору, перед отвором, з'явилася Радубова постать; тому, що Радубові руки міцно чіплялися за ґрати, й він міг тільки, або звільнивши руки впасти, або тримаючись дати себе обеззброїти Шант-ан-Івер, страшний і спокійний, вирвав його пістолі з за пояса й шаблю з зубів.
Тоді почався нечуваний поєдинок. Поєдинок беззбройного з пораненим.
Очевидячки мав перемогти вмирущий. Однієї кулі було досить, щоб скинути Радуба в роззявлену безодню під його ногами.
На Радубове щастя, Шант-ан-Івер, маючи два пістолі
333
