в одній руці не міг стрілите з жодного й мусив вправлятися з шаблею. І він ударив гострим кінцем Радубове плече. Той удар шаблею поранив Радуба й врятував його.
Радуб, беззбройний, але маючись при повній силі, не звернув уваги на свою рану, тим більше, що в нього не були зачеплені кістки, скочив уперед, пустив ґрати й плигнув у амбразуру. Там він опинився віч у віч перед Шант-ан-Івером, що покинув шаблю й тримав у кожній руці пістоля.
Шант-ан-Івер випростався на колінах і націлився майже в саме обличчя Радубові, але його ослабла рука тремтіла, й він не міг вистрілити відразу.
Радуб скористувався з того загаяння й голосно засміявся.
— Гей, — крикнув він, — ти, гидка потворо! невже ти думаєш налякати мене своєю облупленою волячою пикою! Щоб тебе чорт забрав, як тобі розірвали писок!
Шант-ан-Івер усе цілився.
Радуб казав далі:
— Нема чого сказати, добре тебе пом'яла картеча. Бідний хлопче! Белона таки потовкла твою пику. Ну, ну, випльовуй твій постріл з пістоля, небоже.
Постріл розітнувся й куля пройшла так близько коло голови, що відірвала Радубові половину вуха. Шант-ан-Івер звів другу руку, озброєну другим пістолем, але Радуб не дав йому часу вистрілити.
Досить з мене, що я позбувся одного вуха, — скрикнув він. — Ти поранив мене вже двічі. Тепер настала моя черга!
Він кинувся на Шант-ан-Івера, підштовхнув йому руку вгору, так, що постріл розітнувся, не торкнувши нікого, схопив його й стиснув йому звихнену щелепу.
Шант-ан-Івер заревів і знепритомнів.
Радуб переступив через нього й залишив його в амбразурі.
334
