Перейти до вмісту

Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/328

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Ні, монсеньйоре. Я сподіваюся, що ні. Не до швидкого побачення, бо я помру.

Всі почали сходити один по одному вузькими сходами, поранені попереду. В той час, як вони спускалися, маркіз взяв олівця з своєї кешенькової записної книжки і написав скілька слів на камені, що не міг вже крутитися і залишав одкритий вихід.

— Ідіть, монсеньоре, вже тільки ви залишилися, — сказав Гальмало.

І Гальмало почав сходити.

Маркіз пішов за ним.

Іманус залишився сам.


XIII.
 
Кат.
 

Чотири набиті пістолі було покладено на плитах, бо ця заля не маал дерев'яної підлоги. Іманус взяв два, по одному в кожну руку, й наблизився до виходу на сходи, затуленого скринею.

Обложники боялися, як видко, якоїсь несподіванки, одного з тих останніх вибухів, які бувають катастрофічні, так для переможців, як і для переможених. Оскільки перша атака була навальна, остільки остання була повільна та обережена. Обложники не могли, або може не хотіли, ламати скриню відразу; вони разбили дно ударами прикладів і подіравили віко ударами багнетів; раніш, ніж пройти туди, вони пробували крізь ті дірки роздивитися, що було в залі.

Світло лихтарів, що ними вони освітлювали сходи, проходило крізь ці дірки.

Іманус помітив в одній з дірок чиюсь зіницю, що дивилася в залю. Він зараз же направив на цю дірку дуло одного з своїх пістолів і надушив курка. Розітнувся постріл і Іманус, радий, почув страшний крик. Куля вибила око й пройшла крізь голову салдата, що дивився, й упав на сходи горілиць.

 

344