— Ніхто не поранений тяжко? — спитав Гальмало.
Вони відповіли: — Ніхто.
— В такім разі досить чверть години.
— Тоді, — сказав Іманус, — як що вороги прийдуть сюди не раніш, як за чверть години?..
— Вони можуть переслідувати нас, але не наздоженуть нас.
— Але, — сказав маркіз, — вони будуть тут за п'ять хвилин; ця стара скриня не може заваджати їм довго. Кілька ударів прикладами, й буде по ній. Чверть години! Хто ж їх затримає на чверть години?
— Я, — сказав Іманус.
— Ти, Гуж-ле Брюане?
— Я, монсеньйоре. Слухайте. На шість душ ви маєте п'ятеро поранених. Мене навіть і не вдряпнуто.
— І мене, — сказв маркіз.
— Ви начальник, монсеньйоре. Я — салдат. Начальник і салдат — це не все одно.
— Я це знаю, кожен з нас має инший обов'язок.
— Ні, монсеньйоре, ви і я маємо однаковий обов'язок; він полягає в тому, щоб врятувати вас.
І він повернувся до своїх товаришів.
— Товариші, справа в тому, щоб стати на перешкоді ворогам і затримати переслідовання як мога довше. Слухайте, я при повній силі й не втратив жодної краплі крови. Тому, що мене не поранено, я триматимусь довше, ніж хто. Ідіть всі. Залишіть мені вашу зброю. Я зроблю з неї добрий ужиток. Я затримаю ворогів на певних півгодини. Скільки є набитих пістолів?
— Чотири.
— Покладіть їх там, на підлозі.
Зробили так, як він хотів.
— Добре. Я залишаюся. Вони знайдуть з кім розмовляти. А тепер швидче їдіть.
Загострені моменти, касують подяку. Ледве вспіли стиснути йому руку.
До швидкого побачення, — сказав йому маркіз.
343
