Обложникам доводилося після стрілянини клопотатися з пожежею. Ґовен, Сімурден, Ґешан давали накази. Що робити? Ледве можна було добути скілька відер води з маленького струмка в рові. Тривога зростала. Весь край височини вкрито було переляканими обличчями, що дивилися на пожежу.
Те, що бачили, було жахливе.
Дивилися й не мали змоги щось зробити.
Полум'я, по обхопленому вогнем плющеві, досягло верхнього поверху. Там воно знайшло горище, повне соломи, й кинулось туди. Тепер палало все горище. Полум'я танцювало; радість полум'я, це щось страшне. Здавалося, що якийсь злочинний подих роздмухує те вогнище. Можна було подумати, що страшний Іманус цілий обернувся в іскристий вихор, живучи убийчим вогняним життям, що та потворна душа — палахкотить пожежею. Той поверх, де була бібліотека, ще не зайнявся; його висока стеля й грубі стіни віддаляли момент, коли це мусило статись, але ця фатальна хвилина вже наближалася; його облизував вогонь з першого поверху й лащив з третього. Страшні смертельні поцілунки вже торкалися його. Знизу був льох лави, вгорі склепіння жару; якщо зробиться дірка в підлозі, то все завалиться в червоний присок, коли дірка зробиться в стелі, то все поховає розпечений жар. Рене-Жан, Товстий Ален і Жоржета ще не прокинулися; вони спали глибоким і спокійним дитячим сном, і крізь згортки полум'я та диму, що закривали, та відкривали вікно, можна було помітити їх в тій огневій печері, на тлі метеорного світла, спокійних, милих, нерухомих, як три маленьких Ісуси, що довірливо спали серед пекла; навіть тигр плакав би, бачивши ті троянди в розжареному горні й ті колиски в могилі.
Тимчасом мати ламала руки.
— Гасіть! я ж кричу гасіть! Десь усі поглухли, що ніхто не йде? Палять моїх дітей. Ідіть же, хто там є! Стільки днів я вже йшла й ось як я їх знаходжу. Га-
358
