бель з одного кінця до другого, крутиться, зникає, тікає, стає дибки, штовхається, пробиває, вбиває, нищить. То таран, що б'є в стіну, як хоче. Додайте: таран — залізний, стіна — дерев'яна. То матерія виходить на волю; сказати б, що це споконвічний раб мститься; здається, що злість того, що звемо інертними речами, виходить і вибухає зненацька; так, неначе терпець йому ввірвався й воно береться віддячувати наосліп, нема нічого невблаганійшого, як неживий гнів. Ця скажена брила стрибає, як пантера; вона важка, як слон; звинна, як миша; вперта, як сокира; непевна, як хвиля; вбивча, як блискавка; глуха, як могила. Вона важить десять тисяч, а підскакує, як дитячий м'яч. То кружляння, що раптом перепиняється простими кутами. Що ж діяти? Як дати раду? Буря вгамовується, циклон минає, вітер стихає, зламану щоглу зміняють, теч затикають, пожежа згасає; але, що почати з цією величезною бронзовою звірюкою? Як до неї братися? Можна вмовити собаку, здивувати бугая, зачарувати удава, злякати тигра, влагіднити лева; жодного способу з цією потворою, зі звільненою гарматою. Вбити її не можна, бо вона мертва. А в той же час вона живе… Вона живе зловісним життям, що приходить до неї з безконечности. Вона має під собою підлогу, що її колише. Її гойдає корабель, корабля гойдає море, море гойдає вітер. Та згубливиця — іграшка. Корабель, хвилі, подих вітру, все має владу над нею; з того її страшне життя. Що робити з такою шестернею? Як угамувати той потворний механізм кораблевої руйнації? Як знати наперед, коли вона піде, прийде, вернеться, спиниться, вдарить? Кожним своїм ударом об борт вона може пробити корабля. Як угадати ті жахливі викрутаси? То ж треба дати раду бомбі, що міркує, що ніби має думки та що кожної хвилі міняє напрямок. Як спинити те, від чого треба тікати? Страшна гармата товчеться, наближається, відступає, б'є праворуч, б'є ліворуч, тікає, приходить, заводить
51
