Перейти до вмісту

Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Граф і шевальє глянули один на одного.

— Пане Буабертело, ви мовили належне слово. Лютий. Так, цього власне нам і треба. Це — війна, без милосердя. Тепер хижацький час. Царевбивці відтяли голову Людовикові XVI, а ми одірвемо руки й ноги царевбивцям. Так, той генерал, що нам потрібен, має бути генерал Невблаганий. В Анжу та в горішньому Пуату начальники великодушні, там грузнуть у милосерді й нічого не виходить. У Маре та в країні Рец начальники жорстокі і все йде добре. Завдяки тому, що він лютий, Шарет верховодить у Парен. Гієна супроти гієни.

Буабертело не мав часу відповісти Ля В'євілеві. Розпачливий крик раптом перебив розмову і в той самий час стало чути якийсь гамір, неподібний до жадного иншого. Той крик і той гамір лунали з середини корабля.

Капітан і лейтенант кинулися до міжчердаччя, але не могли туди пройти. Всі гарматії бігли на гору, як несамовиті.

Сталося щось жахливе.


IV.
 
Tormentum belli.
 

Одна з батарейних каронад, штука на двадцять чотири, одірвалася.

Це, може, найнебезпечніша з морських пригод. Нічого страшнішого не може статися військовому кораблеві в чистому морі підчас швидкої ходи.

Гармата, порвавши свої пута, стає раптом якимсь надприроднім звірем. То машина, що обертається в потвору. Та маса бігає своїми колесами, має рухи, як біліярдова куля, нахиляється з бічним хитанням, спускається з кілевим, іде, приходить, спиняється, немов медитує, знов біжить, перебігає, як стріла, цілий кора-

50