— Все було б добре, далебі, з умовою, що бретонська війна добре провадитиметься.
Ля В'євіль похитав головою.
— Капітане, — спитав він, — чи ми зсадимо на беріг морську піхоту?
— Так, як що беріг буде за нами; ні, як він буде ворожий нам. Часами треба, щоб війна вдиралася до дверей, а часами треба, щоб вона прошилювалася. Громадянська війна повинна завжди мати в кешені фальшивого ключа. Зроблять, що буде можна. А от, що важливе, то то — проводар.
І Буабертело замислено додав:
— Ля В'євілю, якої т думки про шевальє Д'єзі?
— Про молодого?
— Так.
— Щоб командувати?
— Так.
— На мою думку це — теж офїцер для долини й упорядкованої війни. Кущі знає лише мужик.
— В такім разі згожуйтеся на генерала Стофле та генерала Кателіно.
Ля В'євіль поміркував хвилину й сказав:
— Треба принца, французького принца, принца крови. Правдивого принца.
— Чому? Хто каже принц…
— Каже боягуз… Я це знаю, капітане. Але ж це, щоб вражати великі, дурні мужицькі очі.
— Мій любий шевальє, принци не хтять прийти.
— Обійдеться без них.
Буабертело несвідомо так натиснув рукою лоба, неначе хтів примусити вийти звідти якусь думку.
Він почав знову:
— Врешті спробуємо цього генерала.
— Це великий пан.
— Гадаєте, що його буде досить?
— Аби тільки він був добрий, — сказав Ля В'євіль.
— Тоб-то лютий, — сказав Буабертело.
49