— Граф де Дамп'єр. Ще один наш, що був їхнім.
— Щасливої дороги! мовив Ля В'євіль.
— А панії? Де вони?
— У Трієсті.
— Увесь час?
— Увесь час.
І Ля В'євіль покликнув:
— Ах! та республіка! Стільки плюндрації за-для марниці! І то ж подумати лише, що ця революція скоїлася через дефіцит у скілька мільйонів!
— Дарма, що почалася з дрібниці, сказав Буабертело.
— Усе йде зле, мовив Ля В'євіль.
— А вже ж, Ля Руарі — вмер, Дю Дресней — ідіот. Які нікчемні проводарі зо всіх тих архієреїв; отой Кусі, архієрей Ля Рошельський, той Бопуаль Сент-Олер, архієрей Пуатьєський, або Мерсі, архієрей Люсонський, коханець пані Л'Ешасері.
— Що зветься Серванто, ви знаєте, капітане; Л'Ешасері — то назва маєтку.
— А той фальшивий архієрей з Аґра, що, властиво, є кюре невідомо який.
— Дольський. Він зветься Гіло де Фолевіль. Він, все ж, одважний і б'ється.
— Попи, коли треба вояків! Архієреї, що зовсім не архієреї! Генерали, що зовсім не генерали!
Ля В'євіль перебив Буабертело:
— Капітане, ви маєте «Монітера» в себе у каюті?
— Маю.
— Що тепер виставляють у Парижі?
— «Адель і Полен» та «Печера».
— Я хотів би побачити цеє.
— Побачите. Ми будемо за місяць у Парижі.
Буабертело поміркував хвилину й додав:
— Найпізніше. Пан Уіндгам так сказав мілордові Гудові.
— В такім разі, капітане, справи не такі погані?
48
