доказав того надзвичайного вчинку, найтруднішого зі всіх у такій війні. Він знову оволодів лісом, щоб там заховатись, країною, щоб воювати, темрявою, щоб у ній зникнути. Він знов зробився страшним, зловісним мандрівником, що міг іти й проходити, ватагом невидимих, проводарем підземних людей, господарем лісів. Ґовен переміг, але Лантенак був на волі. Надалі Лантенак мав безпечність, перед ним був необмежений шлях, невичерпаний вибір притулків. Його не можна було знайти, він був незловимий, недосяжний. Лева було захоплено в пастку, а він звідти вийшов.
Але він знову туди повернувся.
Маркіз де Лантенак без примусу, з своєї власної волі залишив ліс, темряву, безпеку, волю, щоб повернутися до найстрашнішої загибели. Ґовен бачив, як безстрашно він кинувся спочатку в полум'я, хоч міг там задихнутися, а потім спустився по тій драбині, що віддавала його ворогам, і що була для инших рятувальною драбиною, а для нього драбиною загибели.
Для чого ж він те зробив?
Щоб урятувати трьох дітей.
А що тепер мали зробити з цим чоловіком?
Гільйотинувати його.
Таким чином, цей чоловік, ради трьох дітей, його власних? Ні; з його родини? ні; з його стану? ні; ради трьох дітей, убогих, перших — ліпших, невідомих, незнаних, босих, обірваних, — цей дворянин, цей князь, цей дід, врятований, вільний, переможець, бо втеча є тріюмф, важачи всім, все гублячи, все занапащаючи, гордо, в той самий час, як віддавав дітей, приніс свою голову, і ту голову, досі страшну, з цього часу величну, він офірував.
І що ж мали зробити?
Прийняти жертву.
Маркіз де Лантенак міг вибірати між своїм життям і чужим, в цьому величному виборі він вибрав свою смерть.
374
