лися страшні заміри; бачили, як зникли стародавня феодальна лютість, старе невблагане призирство, тая нібито досвідченість потреб війни; переконання стану; груба упертість хижої старости, — зникли перед блакитним поглядом тих, що ще не жили; і це зовсім природно, бо той, хто ще не жив, ще не робив зла; він є справедливість, він є правда; він є чистота, і величні янголи небесні живуть в маленьких дітях.
Корисне видовисько; рада; наука. Шалені співучасники нещадної війни раптом побачили, як проти всіх злочинів, всіх замахів, всього фанатизму, вбивання, помсти, що розпалюють огнища, проти смерти з смолоскипом у руці, над усім тим безмірним легіоном злочинів стала всемогутність, невинність.
І невинність перемогла.
Можна було сказати: «Ні, громадянська війна не існує, варварство не існує, ненависть не існує, злочин не існує, темрява не існує; щоб розвіяти ці примари, досить тієї світової зорі — дитинства».
Ніколи ще, в жадній боротьбі не виявилися так виразно і сатана, і бог.
Ареною цієї боротьби було сумління.
Сумління Лантенакове.
Тепер ця сама боротьба знов розпочиналася, ще жорстокіша, може ще рішучіша, в иншому сумлінні.
В сумлінні Ґовеновім.
Яке поле для боротьби — людина!
Ми віддані на поталу тим богам, тим потворам, тим велетням, нашим думкам.
Часто ці страшні супротивники топчуть нашу душу.
Ґовен міркував.
Маркіз де Лантенак, оточений, обложений, засуджений, поставлений по-за законом, стиснений, як звір в цирку, як цвях у обценьках, замкнений у своїй оселі, що стала йому за темницю, здушений з усіх боків залізною й вогняною стіною, якось добрав способу вимкнутися. Він зробив те чудо, що утік, вимкнувся; він
373
