Хіба ця кров, що він має пролити, — бо дозволити її пролити це все одно, що пролити самому, — хіба це не його кров, кров Ґовенова? Його рідний дід умер, але брат дідів був живий, і це був маркіз де Лантенак. Хіба той з двох братів, що був у могилі, не встане, щоб не дати другому увійти туди? Хіба він не наказував своєму внукові шанувати ту корону з білого волосся, сестру його власної авреолі? Хіба не став по-між ними, Ґовеном і Лантенаком той привид з гнівним поглядом?
Невже революція мала на меті спотворити людську натуру? Невже вона відбулася для того, щоб розбити родину, задушити людськість? Навпаки, 89 рік мав зміцнити, а не знищити вищі прояви людського духу. Зруйнувати твердині, то визволити людськість; знищити феодалізм, то заснувати родину. Влада походить від творця. Влада міститься у творці, а тому є лише батьківська влада; звідси законність королеви-бджоли, що творить свій нарід і що є королевою тому, що вона мати; звідси безглуздість короля-чоловіка, бо він, не бувши батьком, не може бути й володарем; звідси скасування короля, звідси республіка. Що то таке те все? То родина, людськість, то революція. Революція, то зшестя народу на престол. А в грунті народ — то людина.
Річ була в тому тепер, щоб знати, чи, коли Лантенак знов приєднався до людськости, він, — Ґовен, знов увійде до родини. Річ була в тому, щоб знати, чи дід і внук з'єднаються у вищому світлі, чи може на дідів наступ одповість внуків одступ.
В цій патетичній боротьбі Ґовена з своєю совістю питання, нарешті, стало так і розвязання, здавалось, виникало само собою: врятувати Лантенака.
Так. Але Франція?
Тут ця запоморочлива проблема раптом відмінялася.
Як! Франція була на сконанні! Францію було зраджено, вона була відкрита, зруйнована! Вона не мала рову, Німеччина переходила Рейн; вона не мала стіни,
377
