вічности зачинилися за ним і хто-небудь знайдеться, що прийде відсунути засова! Цей громадський злочинець був мертвий; і разом з ним умерли повстання, братовбивча боротьба, звіряча війна; невже ж хтось воскресить його?
О! як сміялась би та мертва голова!
Як цей привид сказав би: «От і добре, я знову живий, дурні!»
І як би він знову взявся до своєї огидної справи! як би він знову занурився, невблаганий і радісний, в безодню ненависти й війни! як би знову завтра ж побачили спалені хати, забитих полонених, добитих поранених, розстріляних жінок!
Та й врешті, чи не прибільшував Ґовен цього вчинку, що так його чарував?
Троє дітей гинули; Лантенак їх врятував.
Але хто ж їх загубив?
Хіба не Лантенак?
Хто кинув ті колиски в пожежу?
Хіба не Іманус?
Хто то такий Іманус?
Маркізів лейтенант.
Відповідає начальник.
Отже, палій і вбийник був Лантенак.
Що ж він зробив таке надзвичайне?
Він лише відмовився від злочину. Більше нічого.
Задумавши злочин, він відступив перед ним. Він злякався самого себе. Крик матери збудив у ньому той поклад одвічного людського жалю, той ніби осад якийсь всесвітнього життя, що є в кожній душі, навіть найзлочиннійшій. На цей крик він вернувся назад. З темряви, в яку він поринав, він повернувся до світла. Зробивши злочин, він виправив його. Вся його заслуга була в тому, що він не був потворою до кінця.
Так мало! І за це йому віддати все! Віддати йому простір, поля, луки, повітря, сонячне світло, віддати йому ліс, а він його використає для розбійництва, від-
379
