дати йому волю, а він її використає для поневолення, віддати йому життя, а він його використає для смерти!
Що ж до того, щоб погодитися з ним, щоб умовлятися з гордою душею, щоб пропонувати йому визволення з якоюсь умовою, щоб вимагати від нього згоди за подароване життя припинити всяку ворожнечу і всяке повстання, — це була б страшенна помилка, така офіра; яку б перевагу це йому дало, об яке призирство вдарилися б, як споличкував би він питання відповіддю! Як би він сказав: «Залишіте ганьбу для себе! Убийте мене!». Справді, нічого не можна зробити з такою людиною, треба або вбити її, або визволити. Ця людина була на шпилі; вона завжди була ладна полинути, або пожертвувати собою; вона була для себе самої і своїм орлом, і своєю безоднею. Дивна душа.
Убити його? Яка мука! Визволити? Яка відповідальність.
Коли б Лантенака було врятовано, з Вандеєю довелося б починати все спочатку, як з гідрою, поки не відрубано їй голови. В одну мить, з швидкістю метеора, все полум'я, що згасло, коли зникла ця людина, спалахнуло б знову. Лантенак не спочив би, аж доки не виконав би свого огидного плану: — як віко на труну, навалити монархію на республіку й Англію на Францію. Врятувати Лантенака — то пожертвувати Францією; життя Лантенака — то смерть сили безневинних людей, чоловіків, жінок, дітей, захоплених хатньою війною; це десант англійців, відступ революції, зруйновані міста, пошарпаний народ, залита кров'ю Бретань, здобич, віддана знов у пазурі. І Ґовен, серед усього того невиразного світла й протилежної ясности, бачив, як вимальовується й стає перед ним проблема: визволення тигра.
А потім знову питання повставало в своєму початковому вигляді; Сизифів камінь, що є не що инше, як боротьба людини з самою собою, спадав: Чи справді ж Лантенак тигр?
Може він був їм раніше. А тепер? Ґовенів розум гу-
380
