бачили, як серед них, простуючи до виходу, йшов високий на зріст чоловік у начальницькому плащі з відлогою, обшитою галуном; вони віддали честь і чоловік пройшов.
Маркіз повагом пройшов кордегардію, минув вилом, не раз зачепившися головою об нього, і вийшов.
Вартовий, гадаючи, що це Ґовен, оддав йому зброєю честь. Коли маркіз спинився по-за вежею, маючи під ногами польову траву, за двісті кроків од себе ліс, а перед собою простір, ніч, волю, життя, — він спинився і стояв хвилину нерухомо, як людина, що дозволила вчинити щось із собою, що підлягала несподіванці і тепер, скористувавшись розчиненими дверима, роздумує — добре чи погано вона зробила, вагається чи йти далі, і прислухається до своєї останньої рішучої думки. По кількох хвилинах глибокого замислення, він підніс праву руку, ляснув середнім і великим пальцем і сказав: — Ну, що-ж.
І пішов.
Двері темниці зачинилися. Ґовен був у темниці.
За тих часів військові суди не мали ще певного регламенту. Дюма на Законодавчому зібранні накреслив проєкта військового законодавства, що пізніше Тальо переробив його в Раді П'ятисот. Але в остаточній редакції кодекс для військових судів було видано лише за часів імперії. Лише з часів імперії запроваджено було між иншим і цей закон у військових трибуналах, — щоб голосувати, починаючи з молодшого чину. За часів революції цього закону не було.
1793 року голова військового трибуналу був мало що не сам цілий трибунал; він обирав членів суду, розподі-
392
