гала йому по шиї, витікаючи з-під перев'язки, з того місця, де було вухо.
Сімурден вдався до Радуба.
— Ви подаєте голос за виправдання підсудного?
— Я подаю голос за те, — сказав Радуб, — щоб його зробили генералом.
— Я вас питаю, чи голосуєте ви за те, щоб його виправдати?
— Я голосую за те, щоб його зробили першим у республіці.
— Сержанте Радубе, чи ви голосуєте за те, щоб командира Ґовена виправдати? Так чи ні?
— Я голосую за те, щоб мені відтяли голову замісць нього.
— Виправдання, — сказав Сімурден. Секретарю, запишіть.
Секретар записав: «Сержант Радуб: виправдання».
Потім секретар промовив:
— Один голос за смерть. Один голос — за виправдання. Голоси поділились нарівно.
Настала черга Сімурденові подати голос. Він підвівся. Він зняв капелюха й поклав його на стіл.
Він вже не був ні блідий, ні червоний. Його обличчя було землистої барви. Коли б всі присутні лежали в трунах, мовчання не могло б бути глибшим.
Сімурден промовив поважним, повільним і твердим голосом:
— Підсудний Ґовене, суд розглянув вашу справу. Ім'ям республіки військовий суд більшістю двох голосів проти одного…
Він урвав, він ніби затримався; чи він вагався перед смертю? чи він вагався перед життям? Всі груди хвилювалися.
Сімурден закінчив:
…засуджує вас до смертної кари.
Його обличчя виявляло муку трагічного тріюмфу. Коли в темряві, перемігши янгола, Яків примусив його
400
