вами той самий командир Ґовен, що протягом чотирьох місяців безупинно жене перед собою всіх цих йолопів-роялістів, що своєю шаблею боронить республіку і що виконав ту славетну штуку в Долі, де треба було немало розуму, і, коли ви маєте у себе таку людину, ви намагаєтеся позбутися її! і замісць того, щоб зробити його генералом, ви хочете відтяти йому голову! це все одно, що кинутися вниз головою через парапет Нового мосту! А вам громадянине Ґовене, мій командире, коли б ви були моїм капралом, а не командиром, я сказав би, що ви говорили тільки що безглузді нісенітниці. Старий добре зробив, врятувавши дітей, ви добре зробили, врятувавши старого, і коли людей почнуть гільйотинувати за те, що вони роблять добрі вчинки, тоді хай все йде до ста бісів! Я тоді не знаю в чому справа. Вже нема чого на цьому спинятися. Це все якесь непорозуміння, адже так? Я щипаю себе, щоб переконатися, що я не сплю. Нічого не розумію. Виходить, старому слід було лишити малечу згоріти живцем, а моєму командирові слід було дозволити перерізати старому горлянку. Стрівайте, ось що, гільйотинуйте мене. Волію вже так. Припустимо, що малеча згоріла б, адже тоді батальйон Червоної Шапки був би знеславлений. Хіба цього й хотіли? Коли так, то давайте вже просто жерти один одного. Я розуміюся на політиці не гірше за вас, я був членом клубу секції Списів. Далебі, ми врешті зсовуємося з глузду! Я резюмую свою думку. Я не люблю таких справ, що так тебе запаморочують, що ти вже не розбереш що й до чого. На якого ж біса в такім разі наражалися ми на смерть? Для того, щоб врешті нам забили нашого начальника! А зась, Лізето! Я хочу свого начальника! Мені потрібний мій начальник! Я люблю його сьогодні ще більше, ніж вчора. Послати його на ґільйотину, — то це ж ви мене смішите! Як раз, а як же, — ми цього не хочемо. Досить я наслухався. Хай там говорять, що хотять. У всякім разі, — це неможливо.
І Радуб сів. Його рана відкрилася. Цівка крови збі-
399