Перейти до вмісту

Сторінка:Гюго В. Дев'яносто третій рік (1928).djvu/392

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

громада, Отчизна, людськість, — є лише щабель у драбині, що приводить до бога.

Сімурден мовчав, Ґовен говорив далі:

— Хто наверху драбини, той дійшов до бога. Бог розчиняє своє лоно; треба тільки увійти.

Сімурден зробив Ґовенові знак рукою, як людина, що кличе когось.

— Вернися на землю, Ґовене. Ми хочемо здійснити можливе.

— Починайте з того, щоб не зробити його неможливим.

— Можливе завжди можна здійснити.

— Не завжди. Коли утопію силують, її вбивають. Нічого нема беззахиснішого над яйце.

— Але все ж треба схопити утопію, накласти на неї ярмо реальности, і вправити її в рамку з фактів. Ідея абстрактна — повинна обернутися в ідею конкретну; що вона втратить від цього на красі, те виграє на користі; вона тоді менша, але ліпша. Треба, щоб право увійшло до закону; і коли право зробиться законом, воно буде абсолютне. Ось що я називаю можливим.

— Можливе більше, ніж це.

— А! ти вже знову за мрії.

— Можливе це таємничий птах, що завжди ширяє понад людьми.

— Його треба зловити.

— Але живого.

Ґовен провадив далі:

— Моя така думка: — завжди вперед. Як би бог хотів, щоб людина йшла назад, він дав би їй око на потилиці. Дивімося завжди в бік ранньої зорі, розпукування, народження. Те, що падає, надає одважности тому, що здіймається вгору. Тріск старого дерева, то — поклик до молодого. Кожна епоха виконає свій твір, сьогодні громадський, завтра людський. Сьогодні питання про право, завтра про заробітню платню. Заробітня платня і право, це в істоті своїй одно й теж саме. Людина живе

408