з тої землі, де покопано стільки ровів, стільки могил, стільки печер, стільки ям; з тої землі, де тліють усякі мерці, що повбивала всяка тиранія; з тої землі, що лежить над стількома прірвами; де посіяно стільки страшного насіння — злочинств, з глибин тої землі в призначений день, вийшла та незнайома, та местниця, та жорстока меченосна машина, і 93-й рік сказав старому світові: — Ось я.
Ґільйотина мала право сказати до вежі: — Я твоя дочка.
І в той же час вежа, — бо ті фатальні речі живуть таємним життям, — почула, що дочка її вбила.
Перед цією страшною появою Турґ мала якусь непевність. Можна було подумати, що вона злякалася. Потворна гранітна маса була велична та огидна; тая дошка з трикутником була ще гірша. Занепала всемогутність відчувала жах перед всемогутністю новою! Історія злочинств дивилася на історію кари. Минуле насильство рівнялося до насильства теперішнього; стародавня фортеця, стародавня в'язниця, стародавня маєтність, де вили від мук катовані; будівля, призначена для війни і вбивства, що вже не могла служити і не могла змагатися, згвалтована, зруйнована, розвінчана, купа каміння, варта купи попілу, огидна, велична і мертва, повна вертіжу страшних віків, споглядала жахний живий час. Вчора тремтіло перед Сьогодня, стара жорстокість визнала нове страхіття і скорилася йому; те, що тепер було, не більше, ніж ніщо, розкривало тмяні очі перед тим, що було жах; привид дивився на мару.
Природа немилосердна; вона не хоче ховати своїх квіток, своєї музики, своїх пахощів і свого проміння перед людською мерзотою; вона пригнічує людину контрастом між божою красою і соціяльною бридотою; вона не поступиться їй ні метеликовим крильцем, ні пташиною піснею. Треба, щоб серед вбивства, серед помсти, серед варварства людина мусіла дивитися на ті святі
414
