Корвет був сливе руїна.
В блідій, розсіяній ясності, в чорності хмар, в невиразній рухливості обрію, в таємничих зморшках хвиль, була погребова урочистість. Окрім вітру, що вороже віяв, усе мовчало. Катастрофа виходила з безодні велично. Вона була подібна більше до марева, ніж до нападу. Ніщо не ворушилося на скелях, ніщо не рухалося на кораблях. То була надзвичайно велика тиша. Чи то було щось реальне? Неначе сон ішов морем. В легендах бувають такі видива; корвет неначе був між скелею — демоном і між флотою — привидом.
Граф дю Буабертело дав півголосом наказа Ля В'євілеві і той зійшов до батареї, а капітан схопив свою підзорну трубу й став ззаду коло лоцмана.
Тепер Ґакуаль намагався лише втримати корабля просто проти хвилі; бо коли-б вітер і море вдарили його з боку, то він неминуче перекинувся б.
— Лоцмане, — спитав капітан, — де ми?
— На Менк'є.
— З якого боку?
— З поганого.
— Яка глибина?
— Гола скеля.
— Можна поставити на шпринг?
— Завжди можна вмерти, — сказав лоцман.
Капітан повернув свою трубу на захід і оглянув Менк'є; потім він повернув її на схід і роздивлявся вітрила.
Лоцман говорив далі, немов сам до себе:
— Це Менк'є. Тут спочиває весела чайка, летючи з Голандії, та велика морська чайка в чорному плащі.
Тимчасом капітан лічив вітрила.
Було справді вісім кораблів, вони стояли в порядку й підводили над водою свої військові профілі. Посере-
65
