Маркіз де Лянтенак, — тепер ми його зватимем його ім'ям, — поважно відповів:
— Гаразд. Викажіть на мене.
Чоловік провадив далі:
— Ми обидва тут — у себе вдома, ви в замку, а я в кущах.
— Досить. Кінчайте. Викажіть на мене, — сказав маркіз.
Чоловік говорив далі:
— Ви йшли до хутора Ерб-ан-Пайль, правда-ж?
— Так.
— Не йдіть туди.
— Чому?
— Бо там сині.
— Відколи?
— Вже три дні.
— Чи мешканці з ферми й хутора змагалися?
— Ні. Вони повідчиняли всі ворота.
— А! — мовив маркіз.
Чоловік показав пальцем на дом на хуторі, що з віддалення було видко по-над деревами.
— Чи ви бачите дах, пане маркізе?
— Бачу.
— Бачите, що над ним?
— Те, що має?
— Еге.
— То прапор.
— Трьохбарвний, — сказав чоловік.
То було те, що вже притягло до себе маркізову увагу, як він був на верху дюни.
— Чи то на сполох дзвонять? — спитав маркіз.
— На сполох.
— З приводу чого?
— Очевидячки з приводу вас.
97