глибінь. Але Гюґові не треба властиво ні одного ні другого. Він не творить глибших траґедій душ, тільки сліпучо яркі, нечувано цікаві, до божевілля напинаючі увагу драматичні видовища гостро зовнішного характеру. Тому, — коли клясики були творцями траґедії, в першу чергу як найвищого роду письменницької творчости, то Гюґо один з перших творців новітньої театралістики у відємнім значінні цього слова. Значить, творцем театрального видовища, крівавого сценічного ігрища, призначеного не для заспокоєння вищих етичних потреб суспільности, а для насичення циркового голоду товпи, спрагненої виду жорстоких, крівавих, невмолимих нагінок долі на людину.
Такими крівавими, хотілося б сказати, чудово жорстокими видовищами для panem-et-circenses-юрби є кожна дія, трохи не кожна ява в нашій драмі. Оповідання про таємний морд з початку, повне ефекту виведення молодих людей і Люкреції, захоплююча таємність особи Дженара і відношення Люкреції до нього, — далі момент підслухування Альфонса, страшне здемасковання Люкреції, її розпука зза Дженара й її жадоба помсти, — скільки тут добрих театральних моментів, сценічної стихії і позірно драматичного настрою! А далі ця вражаюча розмова між Альфонсом і Люкрецією, яка так і нагадує грізний своєю красою двобій між львом і лєопардом, вужем і крокодилем, — смертельний бій
