ДЖЕПО. До Дженаро.
МАФІО. Треба виплутати мого побратима Дженаро з цієї павутини.
ДЖЕПО. Ходімо попередити наших товаришів. (Вони видодять. — Де-який час сцена порожня. Видно тільки, як на задньому пляні пропливають ґондоли з музикою. — Вертаються Дженаро і дона Люкреція під маскою.)
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Ця тераса темна й безлюдна. Тут я можу скинути маску. Я хочу, щоб ви бачили моє лице, Дженаро.
ДЖЕНАРО. Ви дуже гарні!
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Подивись на мене уважно, Дженаро, і скажи мені, що я тобі не страшна.
ДЖЕНАРО. Ви мені страшні? Через що? Навпаки, я почуваю в глибині мого серця, що мене щось тягне до вас.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Значить, ти гадаєш, що міг-би полюбити мене, Дженаро?
ДЖЕНАРО. Чому-ж ні. Проте я по щирости скажу вам, пані, що є жінка, яку я завжди любитиму більше за вас.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ (з усмішкою). Я знаю, Фіаметочка.
ДЖЕНАРО. Ні.
ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. А хто-ж?
