МАФІО (тихо). Говоріть, що хочете, панове, а не розумно було їхати до Ферари після того, як вразили в саме серце сіньору Люкрецію Борджія.
ДОН АПОСТОЛО. Що ми мали робити? Сенат призначив нас сюди. Хіба можливо заперечити найсвітлішому венеційському Сенатові? Раз призначено, — мусіли їхати. Проте я згоджуюсь з тобою, Мафіо, що Люкреція Борджія дійсно дуже небезпечний ворог. Тут вона всевладна.
ДЖЕПО. А що-ж по твоєму, Апостоло, вона може зробити нам? Чи ми не на службі у Венеційської республіки? Чи ми не в складі її посольства? Зачепити хоч волосину на нашій голові, то було-б проголосити війну дожеві, а Ферара не дуже то охоче стикається з Венецією.
ДЖЕНАРО (осторонь у задумі, не приєднуючись до розмови). О, моя мати! Хто скаже мені, що я можу зробити для бідної моєї матері?
МАФІО. Можна покласти тебе вподовш труни, Джепо, не зачепивши ні однієї волосини на твоїй голові. Є отрути, якими Борджії оперують без найменшого галасу, ще краще за сокиру й ніж. Пригадай, яким чином Александр
