ДОНА ЛЮКРЕЦІЯ. Здається, це вони. — Подбай про все. (Вона входить у палац через маленькі двері під бальконом.)
ГЮБЕТА (сам). Що воно отсей Дженаро? І на якого чорта він їй придався? Мені взагалі байдуже до всіх секретів ясновельможної сіньори, але цей мене дуже цікавить. Правду кажучи, вона не цілком довіряє мені в цій справі, то нехай і не сподівається на мою допомогу, а виплутується сама, як знає, з тієї пригоди. Але-ж чи не дивно, щоб могла покохати дочка Родріго Борджія і Ванеци, яка сполучає в собі папську й куртизанську кров! Сіньора Люкреція стає плятонічною. Я тепер нічому не здивуюся, хоч-би навіть мені сказали, що папа Александр шостий вірує в Бога! (Він дивиться в сумежну вулицю.) Ага! Ось вони, наші божевільні юнаки з венеційського карнавалу. Їм спала розумна думка покинути вільну країну й приїхати до Ферари після того, як вони на смерть образили ферарську герцоґіню. На їх місці я безперечно утримався-б пристати до венеційського посольства. Але-ж така вже та молодь. Її як-раз пориває лізти в пащу вовкові. (Входять молоді сіньори, не помічаючи спочатку Гюбети, який став за кольоною, що підпирає балькон, й наглядає. Вони розмовляють зтиха, збентежено.)
