ДОН АЛЬФОНСО. Годі. Ти сказав мені, що ще ніщо не пропало.
РУСТІҐЕЛО. Ні. Бачите світло в тому вікні? Дженаро ще не поїхав. Його джура, якого спочатку підкупила герцоґіня, а потім я, все розказав мені. І в цю хвилину він чекає свого пана за фортецею з двома осідланими кіньми. Дженаро зараз має вийти до нього.
ДОН АЛЬФОНСО. В такому разі сховаємось за вуглом його дому. Ми убємо його, коли він проходитиме.
РУСТІҐЕЛО. Як хочете.
ДОН АЛЬФОНСО. Шабля в тебе добра?
РУСТІҐЕЛО. Так.
ДОН АЛЬФОНСО. Є в тебе ніж?
РУСТІҐЕЛО. Є дві речі, які не легко знаходяться, — це Італієць без ножа й Італійка без коханця.
ДОН АЛЬФОНСО. Добре. Ти битимеш обома руками.
РУСТІҐЕЛО. Вельможний сіньоре, чом ви просто не візьмете його й не повісите по присуді?
ДОН АЛЬФОНСО. Він підданець Венеції, то було-б проголосити війну республиці. Ні. Удар ножем приходить невідомо звідкіля й нікого не компромітує. Отрута була-б ще краще, але з отрутою не пощастило.
РУСТІҐЕЛО. То може хочете ваша високість, я піду приведу чотирьох вартових, щоб підогнати Його й не вплутувати вас у справу?
