ДОН АЛЬФОНСО. Мій любий, сіньор Макіавелі не раз казав мені, що в таких випадках найкраще, щоб принци сами обробляли свої справи.
РУСТІҐЕЛО. Ваша високість, я чую, хтось іде.
ДОН АЛЬФОНСО. Притулимось до стіни. (Вони ховаються в темряву під бальконом. — Приходить Мафіо у святковому убранні, приспівуючи; він стукає в двері до Дженаро.)
МАФІО. Дженаро! (Двері одчиняються, Дженаро виходить.)
ДЖЕНАРО. Це ти, Мафіо? Входь.
МАФІО. Ні. Я тільки маю сказати тобі два слова. Чи ти рішуче не прийдеш сьогодня вечеряти у принцеси Неґроні?
ДЖЕНАРО. Мене не запрохано.
МАФІО. Я познайомлю тебе.
ДЖЕНАРО. Є друга причина. Я мушу сказати тобі її. Я їду.
МАФІО. Як, ти їдеш?
ДЖЕНАРО. За чверть години.
МАФІО. Через що?
ДЖЕНАРО. Я скажу тобі те у Венеції.
МАФІО. Справа кохання?
ДЖЕНАРО. Так, кохання.
