роду буде постійно падати, бо це найреакційніша організація, тому що на сьогодні людина, котра хоч трішечки має святого за душею, буде соромитися звання комуніста та більшовика. Вона покидатиме цю організацію".
"Я закликаю вас, шановні львів'яни, — продовжував Я. Кендзьор, — для того, щоб оця організація поступово зникала з політичної арени, щоб вона була відсунута від суспільного, громадського і політичного життя, ви повинні допомагати нашим громадським організаціям: і Товариству української мови і Руху вимітати партійні організації, партійні комітети за межі прохідних підприємств, організацій, установ. Нічого їм там робити".
Сам хід установчої конференції Львівської організації УРП, виступи на ній і на мітингу, прийняті відозви, декларації та ухвали спрямовані виключно на підрив авторитету Комуністичної партії, її членів. Одне з основних завдань УРП домогтися розпуску, ліквідації компартії через різні форми тиску на комуністів: моральні, політичні. Практичну силу, здатну реалізувати ці ідеї, деякі виступаючі бачать в ОУН — організації українських націоналістів.
Про це відверто говорив депутат Львівської обласної Ради народних депутатів М. Мелень, член ОУН з 1947 року. Під знаком відродження ідей з ОУН, реабілітації її керівників: Коновальця, Бандери, Шухевича, Стецька та інших, пройшов багатолюдний мітинг громадян м. Львова та області 30 червня 1990 року. Організатори мітингу: УРП та Львівська Крайова Рада НРУ, офіційно присвятили його подіям 49-ти річної давності, коли 30 червня 1941 року в м. Львові на площі Ринок, 10 було проголошено Акт про відновлення незалежності Української держави. Цей Акт проголосила група членів ОУН на чолі із заступником С. Бендери Я. Стецьком, яка в обозі фашистських військ ввійшла в Львів. Виступаючі на мітингу /виступи окремих з них додаємо/ відверто закликали до реабілітації бандерівського руху, кваліфікували його як національно-визвольний рух українського народу проти "коричневої і червоної чуми“, домагатися від-
