В тяжкім та сумнім становищі опинилась Україна в кінцї XVII столїття. Знесилена попередньою довгою боротьбою за своє визволеннє, побачивши на одну хвилину зорю кращого життя, мусїла вона нарештї, через нещасливі історичні обставини, скоритись дужчим сусїдам.
Рік 1667, коли Україна була подїлена між Росією та Польщею, показав, що всї зусилля народні скинути з себе ярмо неволї пропали марно. Боротьбу треба було починати ізнову, та вести її, доки стане народньої сили. Але бороти ся довелось вже тепер на два боки — з подвійним ворогом, і через те боротьба ся не має вже суцїльного характеру: инакше проявляєть ся вона на Лївобережі, инакше на Правобережі, відповідно до неоднакових полїтичних обставин. — На Лївобережі казацька старшина поховавши з „послїднїм казаком“ Дорошенком ідею Вільної України, починає продавати московському урядови себе і свій народ за „ранґи і маєтности“. Новий гетьман Мазепа веде далї політику свого попередника Самойловича і, за його щиру та запопадливу „службу великому государю“, тогочасний росийський уряд надїляє великим довірєм та ласкою і гетьмана, і прихильну до нього старшину. „Поспільство“, притиснуте і своїми папами і чужими воєводами, не має вже сили бороти ся; закликає Петрика Іваненка повстати проти панів старшини та гнобителїв-Москалїв не змогли розворушити народнї маси; зате маси сї заздрим оком поглядають на покинуте ними колись Правобереже, що здаєть ся їм тепер обітованою землею, і слушної години вертають ся цілими ватагами на старі селища.
Такою слушною годиною для нової кольонїзації був час, коли на Правобережі почала відроджуватись пригноблена козаччина. Чудна доля випала сїй новій силї народнїй, що почала заселяти запустїлі старі козацькі гнїзда. Відновлена заходами польського короля Собєского та коронного гетьмана Яблоновского, що, все маючи на оцї війну з „невір ними“, знали як у такій війнї можуть козаки їм у пригоді стати, ся нова козаччина в перші часи була жменькою недобитків старого козацтва, з домішкою всяких чужих елєментів. Серед сих недобитків знайшлись проте люде, що зуміли вивести сю молоду силу на стару дорогу
