споконвічних козацьких ідеалів, вивести її з пущі нетрів Овруцького Поліся в просторі степи із сих степів покликати пригноблений український народ по всій Українї до нової боротьби з гнобителями...
Початок новій козаччинї дав подільський полковник Остап Гоголь, старий хмельничанин, що перший дістав в 1675 р. від Собєского титул гетьмана сїєї козаччини і, покинувши свій сплюндрований Браславль, оселив ся з жменею козаків в Димерськім старостві на Полісї. Одночасно процес відродження козаччини відбував ся і в степах сумежних з Полїсєм. Від 1684 р. степи сї офіціяльно переходять до козаків. На чолї тієї „степової“ козаччини стають полковники: Самусь, Іскра, Абазин та Палій; останнїй, найбільше талановитий, скоро придбав собі велику повагу серед товаришів і, прилучивши до себе полїських або „лїсових“ козаків, стає найголовнїйшим та найвиразнїйшим заступником відродженої козаччини. Палїй починає з того, що всїм, хто оселяєть ся на території його полку, дає казацькі права.
Народ з Лівобережа, з Волини, з Червоної Руси і Поділя цїлими масами починає збігати ся до Палїя, і слава про нього, як про заступника народнїх прав, про „козацького батька“, починає швидко ширитись по всій Українї. В перші часи своєї дїяльности (1683—1688 рр.) Палїй, щоб дати розростись та зміцнитись свіжій кольонїзації, уникає боротьби з Польщею.
Полковник „ його королевської милости“ завзято воює Турків та Татар і своїми щасливими походами ще збільшує свою популярність.
Але придбавши собі через кольонїзацію значні сили, Палїй починає захожуватись коло того, щоб здїйснити свої пляни, які багато де в чім нагадують давнїйшу козацьку полїтику. Бажаючи поєднати розєднані частини України в одну цїлість, він хоче, зразу забезпечивши себе протекцією Москви, відбити від Польщі Правобережну Україну „по Случ“ і прилучити її до Лївобережа. В 1688 р. Палїй в перше звертається до Мазепи з проханнєм приняти Білоцерковщину та Хвастовщину під „царську протекцію“ і залїчити її до „гетьманського реґіменту“. Але тут виявилась протилежність інтересів московського уряду і козацької лївобічної старшини з інтересами широких народнїх мас.
Московський уряд, якого увага звернута була тепер на північ і для якого інтереси українського народу були, само собою, й геть то байдужі, не хотїв за для сих інтересів порвати з Польщею; Мазепа ж хитрував на два боки: з одного боку, йому хотїло ся б приєднати правобічну Україну, а з другого — він, заступник нового українського панства, ненависного поспільству, бояв ся такого популярнаго серед того посільства супротивника, як Палїй. Врештї переговори сї скінчили ся на то-
